Радіоактивність: визначення в хімії
Радіоактивність: Мимовільне випромінювання радіації нестабільними атомними ядрами, коли вони розпадаються на стабільніші.
Три основні типи випромінювання — це альфа-частинки (ядра гелію-4), бета-частинки (швидкі електрони або позитрони) та гамма-промені (високоенергетичні електромагнітні хвилі). Альфа- і бета-розпад змінюють кількість протонів, тому атом стає іншим елементом. Радіоактивність відкрив Анрі Беккерель у 1896 році, а Марія і П’єр Кюрі згодом відкрили радіоактивні елементи полоній і радій. Її використовують у медицині, димових сповіщувачах і для датування гірських порід та решток, але випромінювання може пошкоджувати живі клітини.
Приклади
- Америцій-241 у димових сповіщувачах випромінює альфа-частинки
- Газ радон, що просочується з гірських порід у підвали
- Калій-40 — природний радіоактивний ізотоп, що міститься в бананах
- Гамма-промені кобальту-60 використовують для стерилізації медичного обладнання
У періодичній таблиці
Радіоактивні елементи зосереджені внизу таблиці: кожен елемент після свинцю радіоактивний, так само як технецій і прометій.